АРХЕОЛОГІЯ НА КОРДОНІ МІЖ МИРОМ І ВІЙНОЮ

З циклу ВУММ “Наука під обстрілами”

Юрченко Анна, наукова співробітниця відділу археології ДНІМ, археологиня з польовим досвідом з 2006 року, з 2012 року самостійно проводить польові дослідження.

І знову про археологію під час війни. Цього разу — про досвід організації повноцінної експедиції.

Так сталося, що цього року всі співробітники відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького отримали Кваліфікаційні документи за формою 1. Тобто, ще 23 лютого ми планували повноцінні три експедиції. Мали досліджувати пам’ятки доби бронзи, раннього середньовіччя й козацький монастир. Усі ці плани полетіли в тар-та-ра-ри, адже — війна, археологи і друзі археологів хто де — хто в ТРО, хто в ЗСУ і просто не на часі…

Десь у травні стало остаточно зрозуміло, що війна — то надовго. І водночас окреслилась реальна можливість таки провести дослідження в балці Канцерка. Не місяць, а всього 10 днів без дня приїзду і від’їзду, але втрачати її ніхто не збирався! Так ми розпочали авантюрний проєкт «Покопати на межі війни й миру!». Це — спільне дійство, у якому ДНІМ відповідав за дозвільну документацію і професійну археологиню, тобто авторку цього матеріалу, для керівництва експедицією загалом, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара організував студентів та викладачку, котра для них — авторитет, і за сумісництвом Валерія Лавренко ще й заступниця директорки ДНІМ, а Асоціація Ноосфера узяли на себе основне фінансування й готові були подбати про безпеку експедиції.

Гончарний центр у балці Канцерці, що датується VII ст. після Р.Х., — відома пам’ятка археології. Не дивлячись на довгу історію досліджень, вона ще зберігає багато таємниць, розгадати котрі ми плануємо поступово.

Цього року, крім уже традиційних турбот із підготовки, додались ще нові. Першою чергою треба було з’ясувати, чи не замінована сама балка, чи не базуються там підрозділи ЗСУ. Питали ми і в представників ТРО, і в МНС, і навіть у місцевому військоматі. Усі казали, що балку ніхто не мінував, як і місця довкола, хоч це майже на адміністративному кордоні з Запорізькою областю. Проте всі просили офіційні листи з повним списком учасників експедиції. Майже за тиждень до старту змінились правила переміщень чоловіків Україною й водночас почастішали прильоти по цивільним об’єктам у Дніпропетровській області. Ці обставини відмінусували декількох потенційних учасників експедиції.

Так чи інакше, але ми скупились і поїхали копати. Представників МНС ми так і не бачили в таборі, хоч і просили їх про інструктаж. А от із військкомату приїхали чоловіки. І спілкування почали з фрази «В країні війна, а ви археологію свою затіяли! Якщо так уже хочеться покопати, то краще би нам окопи копали!». Це була цікава розмова з перевіркою нашої обізнаності, з питаннями на «з’ясувати чи не диверсантки ми» і, нарешті, з інструктажем. Нас переконливо просили не робити дописи в соціальних мережах, за котрими можна було би з’ясувати наші точні координати, прив’язати різні об’єкти до ландшафтів, а ще краще взагалі їх не робити, доки ми в полі. Ще треба було замаскувати намети й автівку. Ми зі свого боку пообіцяли не піднімати коптер у повітря й у випадку чого — телефонувати. І, відповідно, саме через це до експедиції приїхала лише одна туристична група (минулого року ледь не щодня були в нас гості) і саме тому на сьогодні не було ще жодного сюжету в ЗМІ про наші відкриття.

Екскурсія на розкопі

Так ми розпочали свій марафон. Специфіка місцевості така, що ми чули і вильоти, і прильоти. Тішились, коли було від нас. Але день на 4, коли канонада була гучніша й довша, ніж завжди, одна зі студенток сказала, що їй страшно і вона хоче додому у своє ліжечко чи навіть в обладнаний під бомбосховище підвал. Власне, майже всі розмови біля багаття так чи інакше вертілись довкола війни. І лише коли стало зрозуміло, що під двома метрами землі на нас чекає сенсація, до розмов додалась і археологія.

За ці короткі, але насичені 10 днів нам вдалося локалізувати 19 гончарне горно. І воно виявилось не там, де його очікували знайти. Біля горна, і це зрозуміло, була неймовірна кількість уламків посуду і всі ці знахідки ще чекають на опрацювання. Були навіть унікальні знахідки, про котрі в подальшому ми напишемо не одну статтю.

Але в цілому й без зайвого пафосу можна сказати, що ми вирвали у війни для себе і 15 студентів трохи літа, романтики й навіть позитивних вражень! Життя триває! У ньому є місце для жаги відкриттів. А отже, ворогу так і не вдалось нас зламати! Продовжимо вже в мирній і незалежній Україні!

Ми розважались, як могли

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *