Археологічна наука в умовах війни

З циклу ВУММ “Наука під обстрілами”

Юрченко Анна, наукова співробітниця відділу археології ДНІМ, археологиня з польовим досвідом з 2006 року, з 2012 року самостійно проводить польові дослідження.

Нагадаємо, що війна на території України почалась в 2014 році. Власне, з тих пір вона і вносить корективи в життя науковців і на стан збереженості пам’яток. Тож почнемо з часу 8 років тому.

З перших днів війни, котра тоді носила назву АТО, до лав ЗСУ стало багато археологів. Серед них можна називати1 на той час головного зберігача Музею археології ХНУ ім. В.Н. Каразіна Олексія Крютченка, співробітника Інституту археології НАН України Дениса Гречко, дніпровсього археолога Ярослава Ярошенка та багатьох інших. Зрозуміло, що під час служби про жодну науку мови не могло і бути. Але разом з тим археологи зі значним польовим досвідом не могли стояти осторонь псування пам’яток археології. Тут варто зазначити, що кургани і фортифікації різних часів активно використовувалися військовими у всі часи. Можна згадати, що козаки, для прикладу, свої сторожі влаштовували саме на курганах. Під час Другої світової війни також відбувалися бої за висоти, котрими часто виступали все ті ж курган. Але є також археологічні пам’ятки, котрі не помітні неозброєним і непрофесійним оком – ґрунтові могильники, неукріплені поселення. Інженерні роботи зачіпали також і їх. Тому не дивно, що. якщо дозволяла оперативна ситуація, професіонали намагалися дослідити поховання, збирали уламки давнього посуду, фіксували все на камери свого телефону і за найменшої нагоди матеріали передавали до найближчих наукових установ. Час від часу подібні дописи вигулькували в соціальних мережах і з уст в уста передавались історії про «…добре, в тебе 2 години на цей скелет. Ми прикриємо…». Пізніше, після демобілізації в 2015-2016 роках археологи повернулися до своїх наукових досліджень. Олексій Крютченко та Денис Гречко організували Археологічну школу для ветеранів, котра пройшла 2021 року в рамках археологічної експедиції на Більському городищі та підготували цикл лекцій «Історія України для ветеранів». Обидва ці проекти легко знаходяться за запитами і про них можна прочитати більше.

Військовослужбовця ЗСУ досліджують давнє поховання. Фото з особистої сторінки  Ігоря Шевченка та з публікації «Розкопки в АТО. Як бійці дослідили давній курган з жіночим похованням

Ситуація з ненавмисним руйнуванням пам’яток під час бойових дій спонукала археологів-учасників АТО сумісно з колегами зі Спілки археологів України підготувати коротку і зрозумілу інструкцію для військовослужбовців «Археологічні пам’ятки і війна». Її активно презентували і науковій спільноті, і серед підрозділів ЗСУ (Рис.2).

Фотографія, зроблена під час однієї з презентацій брошури «Археологічні пам’ятки і війна»

Варто зазначити, що в сфері охорони пам’яток археології законодавство України та країни-окупантки не відрізняється кардинально. Тому на окупованих територіях Криму під час будівництва траси «Таврида» також проводились археологічні дослідження. До блокування російських ресурсів публікації про їх результати можна було прочитати в мережі. Проте, для України ці пам’ятки, як і артефакти, здобуті у ході незаконних досліджень, тимчасово втрачені. Більшість археологів, котрі в них брали участь, потрапили під санкції в Україні. Але загалом про шкоду, нанесену культурному спадку України на окупованому півострові на даний момент можна лише робити припущення.

Скріншот результатів запиту в Google «Археологія. Траса «Таврида»

Зі зрозумілих причин для наукового дослідження з 2014 року недоступними є ряд пам’яток тимчасово окупованих територій, а також територій, на котрих велися (і зараз ведуться) бойові дії. Крім того, як не сумно визнавати, але на окупованих територіях лишилась частина археологів, котрі співпрацюють з окупантами і, зрозуміло, їхній науковий потенціал також втрачений для України.

24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення РФ, вже згадані археологи повернулися до лав ЗСУ. Їхні ряди поповнили і інші колеги, котрі до цього не мали військового досвіду. Зросла не лише чисельність професіональних дослідників серед військовослужбовців, але і на значно більших площах зараз ведуться інженерні роботи. Тому в соціальних мережах та на інформаційних ресурсах почали частіше з’являтися повідомлення про несподівані знахідки. Особливого ажіотажу викликало повідомлення з Одещини, де знайшли цілі амфори. Здається, що археологи вже навіть передають естафету колегам в різні куточки України.

 Інформаційне повідомлення про знахідки амфор одним із підрозділів одеської ТРО.

Але справедливо вважаємо, що першим подібним повідомленням були публікації на особистій сторінці Романчука Дмитра, наукового співробітника ДНІМ, та офіційних сторінках музею в соціальних мережах. Тоді, 9 березня, під час робіт з укріплення Дніпра, було знайдено горщик ІІІ-ІІ тис. до н.е., а також людський череп гарної збереженості, покритий фохрою. Авторка статті, а також Дмитро, неодноразово ділилися цією історією і про неї також можна прочитати. Показово у історії з Дніпра те, що теробронівці, котрі не були професійними археологами чи музейними співробітниками, вважали за потрібне передати горщик саме до музею і в усній розмові мотивували музейників відразу після перемоги продовжити дослідження поховання.

Романчук Дмитро та Анна Юрченко зі знайденим під час укріплення міста Дніпра горщиком (фото з особистого архіву авторки статті)

До речі, про музеї та музейні колекції. Вони, на жаль, також страждають під час цієї війни. Першою, ще в 2014 році, постраждала археологічна колекція Донецького обласного краєзнавчого музею. Інформації про археологічні колекції в інших окупованих містах, містечках і селах вкрай мало. В 2022 році кількість музеїв, котрі потрапили під обстріли, значно збільшилась. І тут важко уникнути того, щоб не відзначити бездіяльність, часто на межі зі злочинною, профільних відомств2 . Колеги-музейники змушені самі на власний розсуд вирішувати питання збереженості державної частки музейного фонду України. Дуже показовою тут є історія з археологічним золотом, викраденим з Мелітопільського краєзнавчого музею і персональна історія директорки музею Лейли Ібрагімової. Про ці історії також дуже легко знайти інформацію в мережі. Не менш показовою є історія про те, як рятували колекцію колеги в Чернігівському музеї. Але доля українських музеїв заслуговує на окрему розлогу статтю. Ми ж тут лише зазначимо, що скоріше за все абсолютно знищеною є колекція Маріупольського краєзнавчого музею. Звісно, поряд із обірваними сотнями тисяч людських життів це може видатися не таким і вагомим. Але варто пам’ятати. Що окупанти хочуть не лише знищити українців фізично. Вони намагаються стерти все, що є україньким, з лиця землі, з історії.

Фотографія зруйнованої зали Донецького обласного краєзнавчого музею

До пам’яток археології, котрі постраждали під час бойових дій, варто також віднести зруйновану половецьку кам’яну бабу на горі Крем’янець, що в Ізюмі. Зрозуміло, що кам’яну пластику дуже важко транспортувати і тим більше це було не можливо здійснити у випадку такої стрімкої військової агресії і активних бойових дій. Але цей злочин, як і інші подібні, вже задокументовано (тут можна відзначити в тому числі і діяльність Фонду глобальної спадщини (GHF) та інших організацій) і винні будуть нести відповідальність. Тут також можна відзначити, що українські правоохоронні органи продовжують роботу і щодо розграбування колекцій кримських музеїв, а також відкривають провадження і щодо злочинів, здійснених і в 2022 році.

Зруйнована половецька кам’яна баба (ХІ-ХІІІ ст.) на горі Крем’янець, м. Ізюм. Фото з соціальної мережі

Варто також відзначити, що Спілка археологів України також продовжує роботу і навіть звернулась з відкритим зверненням до громадськості, з котрим можна знайомитися за посиланням: http://vgosau.kiev.ua/novyny/zvernennya/1261-zvernennia-vijna-skarboshukachi .

Разом з тим варто зазначити, що там, де є можливість, археологи продовжують проводити дослідження. Хоча, зрозуміло, кількість археологічних експедицій в 2022 році значно скоротиться.

З вірою в Перемогу, з вірою в ЗСУ та з розумінням необхідності зберегти для нащадків культурну спадщину, наукова співробітниця ДНІМ Анна Юрченко

1 Для написання використані виключно матеріали, викладені до вільного доступу, в т.ч. на публічних сторінка в соціальних мережах

2 Викладене є особистою точкою зору на проблему і авторка свідома того, що її думка може не співпадати з думкою адміністрації Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, де працює авторка

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *